РАДОНИЦЯ – ПАСХАЛЬНЕ ПОМИНАННЯ ПОМЕРЛИХ

У великодні дні маємо чимало богослужбових особливостей та святкувань, пов’язаних із перемогою Христа над смертю. І одне з найважливіших таких святкувань відбувається у вівторок другого тижня після Пасхи, тобто, завтра. Цього дня віруючі йдуть до храму, щоб подати поминання за своїми померлими рідними в пасхальний час.
Вітаючись цими днями Христос Воскрес!, ми, з одного боку, стверджуємо, що Господь переміг смерть, а з іншого – ділимося одні з одними цією радістю. У вівторок другого тижня після Пасхи ми намагаємося розділити Великодню радість з нашими рідними та близькими, які вже залишили земне життя.
Світлої Великодньої ночі ми чули в церквах натхненне пасхальне слово святого Іоана Золотоустого: “Нехай ніхто не боїться смерті, тому що від неї звільнила нас смерть Спасителя! Схоплений нею, Він подолав її… Смерте! Де твоє жало? Пекло! Де твоя перемога? Воскрес Христос, і радіють Ангели! Воскрес Христос, і немає жодного мертвого у гробі! Христос, що Воскрес із мертвих, став початком померлих. Йому слава й держава во віки віків. Амінь.”
Ці слова святителя Іоана з новою силою і змістом звучать для нас на Радоницю – в день, коли ми несемо радість Воскресіння Христового нашим спочилим.
Цей день відзначали з стародавніх часів. Коріння слова Радониця – це великодня радість, якою ми ділимося з тими членами нашого роду, які вже не в цьому світі.
Новозавітне Божественне Одкровення, новозавітня євангельська звістка міститься в двох словах: “Христос Воскрес!” І ми вже співаємо в церкві “Христос воскрес із мертвих і Своєю смертю смерть подолав”.
Апостол Павло зауважує, що через одну людину в людей увійшов гріх, а через гріх увійшла смерть. Таким чином, можемо говорити, що смерть – це не просто момент розділення душі й тіла. Смерть – це, перш за все, розділення буття від буття, коли буття перетворюється на небуття. Якщо ми, згідно зі Священним Писанням, можемо сказати, що джерелом буття є Бог, то відділення від Бога є смертю.
І в старозавітні часи ставлення до смерті було досить специфічним: кожен усвідомлював, що смерть – це наслідок великої гріховної катастрофи. Померла людина вважалася своєрідно нечистою, її скоріше ховали. І усвідомлення того, що для цієї людини є блаженна вічність, не було. Не було усвідомлення того, що людина залишається безсмертною. Те, що вічність чекає нас, було, але кожен усвідомлював, що ця вічність поки що без Бога.
Відповідно, втілення Бога – це суть нашої віри в те, що Господь стає людиною, помирає, як людина, воскресає, і тепер до нашого буття приєдналося справжнє джерело буття, яким є Бог. І суть нашої віри полягає в тому, що останній найсильніший ворог нашого життя – смерть – він подоланий.
Цього дня, або – ще краще – напередодні (можливо, ще в неділю) треба подати записку з іменами для поминання на Літургії та панахиді. А в самий день Радониці, по-можливості помолитись за спочилих на богослужінні.
Радониця має багато різних благочестивих християнських традицій. Проте в їхнє число ніколи не входили п’яні бенкети на могилах. Тож ані за яких обставин не перетворюйте це світле Великоднє поминання на язичницьке гульбище, зневажаючи та засмучуючи таким чином не лише безсмертні душі наших предків, а й Самого Бога!
Цьогоріч найкраще буде, коли живі родичі померлих утримаються від відвідин кладовищ, у зв’язку з провокаціями та небезпекою, що може виникнути. Ми живемо у воєнному стані, і це не означає, що коли в окремиг регіонах України, дяка Богу, відносно спокійно, то цим потрібно зловживати. Маємо храм, помолімось в храмі, і це замінить нам відвідини могил наших рідних.